Каталог статей

Головні концептуальні підходи та їх положення:

• антропосоціальний - ґрунтується на положеннях соціального та педагогічного управління - центром уваги в управлінні є людина;
• андрагогічний - розкриває основи та механізм навчання дорослих;
• системний - дозволяє дослідити елементи системи з метою утримання функціонування системи у певному стані;
• синергетичний - основою є процеси самоорганізації та взаємодії в умовах нестабільності;
• особистісно зорієнтований і діяльнісний - спрямовують процеси навчання відповідно до індивідуальних особливостей і здібностей;
• кваліметричний - дає можливість кількісного визначення якісних змін у стані професійної компетентності.

Атестація вчителів - важливий засіб підтримки академічних і професійних стандартів, основна форма державного контролю за діяльністю вчителів із метою оцінювання реального стану організації і здійснення навчально-виховного процесу.

Мета атестації:

• стимулювання росту кваліфікації, професійності, продуктивності педагогічної праці;
• розвиток творчої ініціативи;
• диференціація оплати праці.

Завдання атестації:

• безперервне підвищення професійного рівня педагогів;
• управління якістю освіти для створення оптимальних умов розвитку особистості;
• установлення відповідності між якістю й оплатою праці.
• Завдання методичного супроводу атестації:
• узагальнення результатів діяльності вчителів;
• забезпечення об’єктивних експертних оцінок.

Об’єкти перевірки під час атестації вчителів:

• рівень професійної компетентності;
• досягнення учнів і педагога (участь у олімпіадах, конкурсах тощо);
• науково-методична робота;
• стиль викладання;
• загальнокультурний рівень;
• моральні якості, соціально-психологічна готовність.

Практичний аспект управління процесом атестації

Реалізація атестації можлива при дотриманні низки умов: нормативно-правових, змістовно-цільових, організаційно-процесуальних, операційно-технологічних, технічних. Умови атестації повинні бути оптимально комфортними, дозволяти педагогу показати глибокі, всебічні знання з теоретичних і практичних позицій, продемонструвати інтеграційні навички та вміння, проявити свою педагогічну позицію, виявити загальнолюдські цінності й особистісні якості.

Для реалізації та впровадження системи управління розвитком організаційного та науково-методичного супроводження атестаційного процесу важливою є наявність у вчителів внутрішньої мотивації до професійного зростання. Вона виступає як найвищий спонукач результативної та ефективної діяльності.

Умотивувати - означає створити у того, на кого спрямований вплив, систему внутрішніх психологічних спонукань до роботи. Це сприятиме розвитку потреби в безперервній освіті, у професійному зростанні, вимогливому ставленні до себе, до колег та учнів, потреби в самоактуалізації та самореалізації, що сприятиме підвищенню якості освіти.

Нормативно-правова основа атестації

Під час організації та здійснення атестації необхідно керуватися законодавчими, керівними та концептуальними урядовими документами, документами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, обласних і районних (міських) відділів (управлінь) освіти.

Етапи проведення атестації

Етап - окремий момент, період, стадія в розвитку. У процесі проведення атестації розрізняють три етапи: підготовчий, основний, підсумковий.

Підготовчий етап:

• інформаційно-методичне забезпечення (ознайомлення вчителів із Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників (зі змінами та доповненнями, (далі - Типовим положенням), проведення інструктивно-методичних нарад, засідань циклових предметних комісій, профспілкових зборів, оформлення спеціальних стендів тощо);
• методичне інструментальне забезпечення;
• формування банку даних експертів;
• проведення інструктажу та навчання експертів;
• прийом заяв у відповідності з термінами, визначеними Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України;
• визначення регламенту роботи з наданими матеріалами та документами (розподіл обов’язків між членами атестаційної комісії; складання графіка проходження атестації педагогічними працівниками; формування експертних груп; видання наказу про проведення атестації вчителів; розробка й коригування плану-графіка атестації, ознайомлення з ним вчителів, які атестуються).

Основний етап:

• оцінка повноти та достовірності наданої документації;
• визначення змісту й методів оцінки рівня професійної діяльності педагога;
• проведення уроків і позакласних заходів, фіксація ходу атестаційного процесу;
• анкетування членів педагогічного колективу, керівництва, учнів, батьків;
• методичне супроводження вчителів, які атестуються;
• організація експертної оцінки практичної діяльності працівника шляхом різноманітних форм психолого-педагогічної діагностики та вивчення результативності професійної діяльності педагога, який атестується;
• співбесіда з педагогічним працівником, який атестується, про попередні підсумки атестації.

Підсумковий етап:

• обмін інформацією (при різночитаннях - організація додаткової експертизи);
• голосування у відповідності з Типовим положенням;
• оформлення протоколу засідання атестаційної комісії;
• занесення до атестаційного листа рішення атестаційної комісії;
• інформування про підсумки атестації (за допомогою довідки, нарад, семінарів, методичних бюлетенів тощо);
• аналіз ходу та результатів атестації вчителів за весь навчальний рік із метою планування заходів із вдосконалення процедури атестації.

Форми підвищення кваліфікації

Атестація вчителів має комплексний характер, може відбуватись поетапно та містити самооцінку, первинне обговорення роботи, спостереження за роботою педагога в класі, бесіду з ним з метою оцінки концепції його роботи, оцінку якості методичних та наукових матеріалів, бесіди (інтерв’ю, анкети) з педагогами-колегами, учнями, батьками тощо.

Важливим елементом управління атестаційним процесом є спонукання вчителів до самовдосконалення як важливого аспекту творчої діяльності, підвищення особистої професійної кваліфікації. При пасивному ставленні педагогів до професійного самовдосконалення жодні форми підвищення кваліфікації, що пропонуються для роботи з ними, не дадуть ефективних результатів. Тому завдання організованих із педагогами заходів полягає в тому, щоб поставити їх у позицію суб’єкта вдосконалення. Основне завдання атестації - не контроль, а виявлення резервів підвищення кваліфікації працівників.

Індивідуальні форми підвищення кваліфікації. Під індивідуальною формою підвищення кваліфікації необхідно розуміти усвідомлену, цілеспрямовану, планомірну й безперервну роботу вчителів із удосконалення особистої теоретичної та практичної підготовки, необхідної для професійної діяльності. Існують такі індивідуальні форми:

• самостійна робота;
• індивідуальна робота над методичною темою (проблемою);
• докурсова й післякурсова робота;
• консультація;
• творчий звіт;
• стажування;
• наставництво досвідчених педагогів;
• опрацювання фахових журналів і методичної літератури тощо.

Групові форми підвищення кваліфікації. Групові форми мобільні та динамічні. Вони об’єднують педагогів за інтересами, у них створюються оптимальні умови для обміну досвідом роботи, для творчих дискусій, виконання практичних завдань. Можливі такі групові форми підвищення кваліфікації:

• циклові предметні комісії;
• школи передового досвіду й педагогічної майстерності;
• творчі (динамічні, проблемні, профільні, ініціативні) групи;
• клуби за інтересами;
• педагогічна рада;
• консультативні пункти;
• опорна школа;
• педагогічна студія (майстерня) тощо.

Масові форми підвищення кваліфікації. Масові форми підвищення кваліфікації сприяють збагаченню інтересів, духовних і професійних потреб вчителів, допомагають у виробленні позицій з важливих педагогічних проблем сучасності, виступають як форми вивчення й узагальнення найкращого педагогічного досвіду. Вони сприяють удосконаленню знань педагогів, створенню єдності поглядів, вимог і дій педагогічних колективів, заходів стосовно вирішення важливих педагогічних проблем. Орієнтовний перелік масових форм підвищення кваліфікації:

• педагогічні читання;
• конференції;
• науково-практичні конференції;
• теоретичні, проблемні семінари та семінари-практикуми;
• проблемні місячники, тижні;
• тижні педагогічної майстерності;
• ярмарки педагогічних ідей;
• методичні фестивалі;
• тематичні та проблемні виставки педагогічних ідей і технологій тощо.

Критерії якісного й ефективного підвищення кваліфікації

Атестація - це характеристика фахових знань і ділових якостей, яка передбачає комплексне оцінювання рівня кваліфікації, педагогічного професіоналізму та результативності діяльності працівників освітніх установ. Підставою для оцінки, мірилом рівня професійної діяльності є критерії.

Зміст критеріїв якості й ефективності підвищення кваліфікації зумовлюється тим, що якість і ефективність будь-якої суспільної системи окремих підсистем визначається ступенем задоволення висунутих вимог до змісту освіти, ступенем впливу всіх її форм на зміст і якість навчально-виховного процесу навчального закладу. А відтак їх застосування, практична віддача, яка проявляється в якості знань і рівні вихованості учнів, знайшли своє відображення у змісті таких критеріїв:

Масовий розвиток творчої активності педагогічних кадрів визначається за такими показниками:

• збільшення кількості працівників навчального закладу, які виявляють ініціативу та творчу активність;
• вироблення в педагогів стабільного інтересу до актуальних проблем психолого-педагогічної науки, передового педагогічного досвіду;
• організація досліджень і вирішення педагогічним колективом нових напрямків у навчанні та вихованні учнів;
• збільшення кількості старших учителів, учителів-методистів, учителів, які ведуть науково-дослідницьку роботу, виступають у ЗМІ, беруть активну участь у науково-практичних і теоретичних конференціях, педагогічних читаннях тощо.

Підвищення рівня теоретичної та науково-практичної підготовки педагогічних кадрів включає:

• поглиблення знань методологічних основ педагогічної теорії й практики;
• усвідомлення педагогічним колективом і кожним педагогом актуальних завдань, висунутих суспільством перед навчальним закладом на сучасному етапі оновлення й розвитку;
• осмислення досягнень і участі в реалізації ідей педагогічної та психологічної науки, що сприяють вирішенню актуальних проблем навчання та виховання;
• підвищення рівня знань із теорії та методики викладання предмета;
• удосконалення вмінь і навичок, необхідних для реалізації навчально-виховного процесу, завдань, які стоять сьогодні перед навчальним закладом.

Активне застосування засвоєних науково-педагогічних знань і передового педагогічного досвіду у практичній діяльності педагогів виявляється в таких показниках:

• оптимізація навчально-виховного процесу, удосконалення його форм і методів;
• використання рекомендацій науки та передового досвіду у практичній роботі;
• уміння самостійно аналізувати свою педагогічну діяльність тощо.

Підвищення рівня загальної й педагогічної культури, показниками якого є:

• розвиток світоглядної культури педагогів, що включає в себе як важливий компонент політичну культуру;
• розвиток їхньої соціальної активності; удосконалення моральної культури, яка проявляється в культурі поведінки, праці, у ставленні до дітей, батьків і між собою;
• розвиток естетичної культури, підвищення компетентності педагогів в галузі літератури, музики, живопису тощо;
• підвищення культури педагогічної праці, що проявляється в умінні планувати свою роботу, економити час, раціонально організовувати працю учнів.

Підвищення рівня загальної культури педагогічних кадрів проявляються, перед усім, у процесі підготовки та проведенні уроків, під час організації виховних заходів, виступів педагогів на педагогічних читаннях, конференціях, семінарах, їхнього спілкування з учнями та батьками тощо.