Чим більше заглиблююся в це явище (створення Концепції,обговорення на різних ресурсах, ситуація в країні й на місцях), тим більше переконуюся: є два рівні (класи, категорії, - називайте, як Вам краще) освітняства. Існують вони паралельно, тому не перетинаються... Одні не сплять ночами, їздять в інші країни, вивчають досвід побудови систем освіти в японіях-франціях-британіях-РОСІЯХ, пишуть статті, вигадують новітні "аксіоми" і цілковито впевнені у власній правоті. Вони вважають, що звичайні рядові педагоги - то просто біомаса, яка не знає, як їй та учням буде краще.
Дугі - не сплять, шукають власних шляхів підвищення якості виклвдвнння/авчання, читають, що пишуть перші, тисячі разів моделюють пропоноване першими, дискутують на перерві з колегами, вдома - з родиною й намагаються побачити в тому раціоальне зерно.
Перші не чують і не бачать реалій звичайної дошкільної й загальної освіти. Вони думають, що "низи" (звичайні вчителі) просто бояться змін, а коли пройдуть роки, то ті самі "низи" посунуть із п'єдесталу Сухомлинського я поставлять туди перших. І прославлятимуть у віках (даруйте, це фактично мем Перших, він майже так був ними сформульований)
Я навмисно трохи гіпеболізувала. Але хочу, щоб реформи повернули державу до освіти і освітян, а не просто червоні кубики замінили на сині. І ще одне.
Може, досить передирати все з Росії? Може, не так уже у тих японіях-франціях бездоганно? Може, українці , все ж таки, - самобутній народ із нефранцузькою ментальністю, але свободою в генах і відповідальністю в крові?
| 
